Святогір’я – дивовижний природний куточок, розташований на півночі Донецької області. Святогірськ гарний в будь-яку пору року. Місто Святогірськ відоме як кліматичний курорт Донбасу, що розкинувся на мальовничих берегах Сіверського Донця. Він славиться дивовижною природою та унікальною історико-архітектурною спадщиною, що несе на собі печатку сивої давнини, середньовіччя, пам’ять революційних бур та Другої Світової війни.
В даний час Святогірськ є популярним курортом, на території якого розміщені дитячі оздоровчі центри, пансіонати, будинки відпочинку, санаторії.
Цілющі властивості клімату курорту обумовлені великою кількістю сонячних днів, високою іонізацією повітря, майже повною відсутністю вітрів. Літній період тут триває до 120 днів на рік.
Гряда крейдових гір взимку перегороджує шлях холодним вітрам, що дмуть з Заволжжя та північного Казахстану, а влітку затуляють місцевість від суховіїв. Навіть у найспекотніші дні, коли температура піднімається до 28-30 градусів, від річки віє легкою прохолодою, і людина легше переносить спеку.
Сосновий ліс насичує повітря цілющим ароматом хвої і, крім того, зменшує теплову різницю дня та ночі. Завдяки цьому відпочиваючі цілодобово можуть перебувати на відкритому повітрі.
1992 року у Святогірську відновив свою діяльність Успенський чоловічий монастир. З’явилися ієромонахи, ченці, послушники. У безкоштовне користування монастирю повернуто Успенський собор, Свято-Миколаївську церкву, печерну церкву преподобних Антонія та Феодосія, комплекс печерних споруд, східні та західні вежі, Кирило-Мефодіївські сходи, нижній та верхній павільйони палом. У 2004 році монастир набув статусу лаври.
Фотографії Святогірська та монастиря
Визначні пам’ятки Святогірська
Успенський собор
Ця найбільш монументальна споруда монастиря поєднує в собі елементи російського і візантійського архітектурного стилю. Золоті куполи Русі… Хто не чув цього виразу! Але це не тільки поетичний образ. Не міддю, не латунню, а саме золотом, і, притому, золотом найвищої, 999, проби покривають куполи. Для цього використовують так зване сусальне золото. І немає більш красивого видовища, ніж золоті куполи церков, що сяють під сонцем!
Покровська церква
За часів розквіту Святогірського Свято-Успенського монастиря, до 1917 року доступ до обителі здійснювався за старим, нині неіснуючим мостом. Усі, хто входив в монастир бачили спочатку Покровську церкву, що була наче обличчя обителі. При формуванні архітектурного ансамблю Святогірського монастиря використовувалися проектні розробки відомого російського архітектора, автора проектів храму Христа Спасителя, Кремлівського палацу в Москві Костянтина Тона. До його визначних творів можна зарахувати і Покровську церкву Святогірського монастиря. Побудована вона в 1850 році на кошти монастиря і графа Потьомкіна.
Над будинком церкви височить дзвіниця, збудована в класичному стилі. Накладні колони строго циліндричної форми, баня без граней, що основою вписується в коло і строгі архітектурні профілі під ним—ось основні ознаки класицизму.
Відомо, що звуки добре розносяться над водою, так що не дивно, що вздовж Донця дзвін на дзвіниці Покровської церкви чутний і за десять кілометрів.
У барабані дзвіниці був вбудований годинник, зроблений майстром самоукою, ченцем Антоніном.
Храм Святителя Миколи Мирлікійського
Церква Миколи чудотворця належить XVII століттю. Простота і разом з тим витонченість ліній зумовлюють красу цього твору мистецтва.
Миколаївська церква — унікальна споруда. Її вівтар, розташований, як прийнято, у східній частині, висічений у масиві скелі. Відмінна особливість храму – композиційна єдність з крейдяною скелею і навколишнім природним ландшафтом. Наприкінці XVI століття на його місці розташовувалася церква Успіння Пресвятої Богородиці. Після зсуву, що зруйнував вершину скелі, виникла потреба збудувати новий храм. Історія спорудження храму має вікову легенду. Відповідно до неї, будівництво велося в таємниці, за крейдовою стіною, залишеною для маскування перед фасадом будівлі.
Після закінчення будівництва, одного прекрасного ранку, на світанку, стіна була обрушена і, на місці голої скелі став красивий храм. За це в народі він одержав назву«Крейдяна церква».
Каплиця Андрія Первозванного
Каплиця, це наче маленька частка храму, але, на відміну від церкви, не має ні вівтаря, ні престолу, тут служаться тільки молебні.
Брат відомого декабриста, друг Пушкіна, людина, якій Лермонтов присвятив не один вірш,— Андрій Муравйов,— часто бував у маєтку Потьомкіних і дуже цікавився життям монастиря. В ім’я його ангела — Андрія Первозванного — і була освячена каплиця.
Каплиця Андрія Первозванного також, за розташуванням, називається «Верхній павільйон паломників». Піднімаючись Кирило-мефодіївськими сходами, вони виходили на цей майданчик і, природно, зупинялися поглянути на чудовий пейзаж, що відкривається звідси.
Скит
Деяким ченцям життя в монастирі здавалося надто жвавим: безліч паломників, пишні церковні служби — все не давало їм зосередитися на духовному житті. Для таких, півтора кілометри на захід, у живописній крейдяній ущелині, був створений скит.
Скит, або інакше «особнопроживання», є особливою, суворішою, формою чернечого життя, за якої ченці розміщуються «особливо» в окремих маленьких будиночках. За стародавніми установами, житла в скиті повинні були розташовуватися на відстані «метання каменю», тобто метрах в 40 один від одного. Церковні служби в скиту відбувалися лише по неділях, на відміну від щоденних літургій у монастирі. У будні скитяни практично не залишали своїх келій. Життя скиту найбільше відповідало ідеалам стародавнього самітництва.
Дерев’яний храм, обнесений частоколом – мабуть, найнезвичайніший зі споруд Святогір’я. Це — Всехсвятський скит, або правильніше — Скит Усіх Святих Землі Руської. Нині тут уже живуть ченці. На жаль, потрапити на його територію можна лише чотири рази на рік — у скит видаляються, перш за все для того, щоб скоротити до мінімуму контакти з навколишнім світом.
Скит Всіх Святих зводиться на місці скиту Св. Арсенія, зруйнованого в період Другої Світової війни. Був у монастиря ще один скит біля станції Борки на території сучасної Харківської області, заснований на місці залізничної катастрофи 17 жовтня 1888 р., під час якої дивом залишилася в живих царська родина, що поверталася з Криму.
Церква Антонія та Феодосія Києво-Печерських
Збереглися залишки печерної церкви Антонія та Феодосія Києво-Печерських. Цю споруду відносять до періоду зародження християнського життя в Святих горах. Викопана вона була не пізніше кінця XV століття. Найдавніша історія храму невідома. Він використовувався ченцями до кінця XVIII століття і згодом був закинутий.
За 56 років запустіння монастиря храм занесло землею, і навіть місце його розташування було забуте.
Після відновлення обителі в 1844 році, чернець Феофіл кілька разів на цьому місці бачив вночі світло, що йде як би з-під землі. Пошуки його джерела не до чого ні привели. Тоді звернулися до старожилів тутешніх місць, і один 100-річний старець, згодом чернець Мафусаїл, із села Богородичного згадав про стародавню покинуту церкву.
Вона була відрита, розчищена, і освітлена в ім’я Антонія та Феодосія Києво-Печерських. Це був невеликий храм, що знаходиться в глибині скелі, що складається з маленького приміщення для проведення служб, і кількох прилеглих до нього печер з могилками.
На поверхні, при вході до церкви, був розташований цвинтар благодійників обителі. На ньому були поховані дуже відомі прізвища, Куракіни, Платови, Голіцини, Юсупови, Іловайські. Було тут місце і для подружжя Потьомкіних, але доля розпорядилася інакше: вони поховані недалеко від Петербурга.
Могила Іоанна Затворника
Єросхимонах Іоанн (у світі Іван Крюков) народився в Курську в 1795 р. в бідній сім’ї. З дитинства йому довелося випробувати багато несправедливості. Відданий учнем у кахельну майстерню Іван протягом семи років був змушений терпіти побої і знущання господаря. Через деякий час після завершення учнівства він одружився, відкрив свій кахельний заклад, а трохи пізніше — два постоялих двори і трактир. Але було у Івана Крюкова покликання, він мріяв з ранніх років про чернече служіння. Виконати свою мрію Іван зміг лише у зрілому віці, після смерті дружини та батьків.
У 38 років він приходить у Глинську пустель і півтора роки є послушником, тільки після чого отримує право носити рясу. Вже в слухняний період Іван прославився здатністю зцілювати хворих. У монастирі він опановує грамоту. Господарство послушника було помічено, і він незабаром стає економом. Коли було знову відкрито монастир у Святих Горах, Іоанна направляють туди. Сімнадцять років Іван, аж до своєї смерті в 1867 р., провів у затворі. Не так давно Іван Затворник був канонізований, його мочі знаходяться в Успенському соборі, а могила — місце паломництва.
Кирило-мефодіївські сходи
Це були сходи, що сполучали нижню терасу монастиря та Миколаївську церкву. Складалася вона з галерей, прикрашених багатим внутрішнім розписом, що перемежовуються критими майданчиками для відпочинку. Можливо, багато фресок галерей належали пензля Рєпіна, який тут бував. Споруда несла безліч красивих веж і золоті главки.
Сходи мали 511 ступенів і дозволяли дістатися до вершини значно легше, ніж по печерах. Побудована вона була у 1851 року, на кошти, пожертвовані поміщиком Шабельським. У наступним, значними зсувами, вона була зруйнована. Те, що вціліло від зсувів, загинуло в радянський час. До наших днів збереглися тільки дві напівзруйновані вежі, і кілька шматків кладки.
Східна вежа
У часи набігів Кримських татар, монастир, що грав роль форпосту Русі, був обнесений високою зробленою з колод фортечною стіною. Вона з часом занепала і зруйнувалася. Після вторинного відкриття, у 1850 році, на місці цих руїн було зведено нову цегляну стіну з чотирма кутовими вежами. 1922 року, при переобладнанні монастиря для потреб санаторію, стіна була знищена, до наших днів від неї вціліло лише дві вежі — східна та західна.
Західна вежа
Це крайня західна точка колишньої території монастиря. Звідси відкривається один із найцікавіших видів на Миколаївський храм. Наприкінці XVI століття на його місці розташовувалася церква Успіння Пресвятої Богородиці. Після зсуву, що зруйнував вершину скелі, виникла потреба збудувати новий храм. Таким чином, з’явилася церква Святителя Миколи Мирлікійського — одне з кращих творінь української народної архітектури ХVІІ століття.
Будинок настоятеля
Це будова 1851 року. Тут знаходилися покої архімандрита, кімнати келійників, які обслуговують настоятеля, вітальню та підсобні приміщення.
Цікаво, що при відновленні обителі в 1844 році настоятелем був батько Арсеній, так звати і теперішнього настоятеля архімандрита Арсенія, під керівництвом якого за проміжок менше десяти років, архітектурний комплекс монастиря, що прийшов за свій час.
Готель
Споруда датується другою половиною ХІХ ст. Побудована вона була двоповерховою, містила близько 200 номерів для паломників, крім залу для загальної трапези та службових приміщень. Простий народ розміщався на нижньому, напівпідвальному поверсі.
У 1900 році будівлю реконструйовано, у зв’язку з нестачею приміщень було добудовано ще два поверхи.
Під час Другої Світової війни готель був частково зруйнований, і, після відновлення в 1950 року, набув свого справжнього вигляду.
До складу готельного комплексу, окрім розглянутого, входило ще п’ять приміщень — у них розташовувалася жіноча лікарня, чайна, трапезна, комора для речей та додаткові номери для приїжджих.
Печери
Печерний комплекс є найдавнішою частиною монастиря. Протяжність його понад 800 метрів.
Перебуваючи за межами російських поселень, Святогірський монастир у перший час зазнав страшних татарських набігів — неодноразово ченці і настоятели потрапляли в полон і нудилися в важкій неволі. Під час нападів, порятунком для обложених були печери, що пронизували скелю по всьому його обсягу. Час виникнення печер невідомий. Орієнтовно, найдавніші з них відносять до кінця XI – початку XII століття.
Дуб Камишева
Володимир Камишев – гвардії лейтенант артилерії, під час Великої Вітчизняної війни служив коригувальником вогню.
Під покровом темряви він пробирався в стан ворога, маскувався на якійсь високій точці з гарним оглядом місцевості і, з настанням ранку, коригував вогонь артилеристських батарей для успішного ураження техніки супротивника. Але – безглузда випадковість – німці помітили сонячний промінь, що відбився від лінзи бінокля Камишева. Дуб негайно був оточений, фашисти обклали його хмизом, вирішивши спалити дерево разом з відважним лейтенантом. Бачачи неминучу загибель, Камишев навів вогонь гармат на себе. Прямим попаданням снаряда дуб був зруйнований, герой загинув; але дорого заплатили вороги за його смерть, близько 30 німецьких солдатів знайшли свою могилу під цим деревом.
Меморіал жертвам ВВВ. Пам’ятник Артему
Під час Великої Вітчизняної війни, на території міста та прилеглих сіл, кипіли бої. Ця місцевість не раз переходила з рук в руки, і в кожній битві радянські воїни виявляли чудеса героїзму.
Понад тисячу радянських воїнів полегло на полях лайки на околицях Слов’яногорська. Їхні імена не забуті, вони увічнені в камені цього меморіалу.
Святогірський колос – пам’ятник Артему. Зведений він у 1927 році відомим архітектором Кавалерідзе.
Джерела:
svyatogorsk.com
www.svyatogorsk.dn.ua